Реформи, започатковані М.Горбачовим навесні 1985 р., спочатку проходили під контролем державної партії. Однак з розвитком гласності все менше людей знаходили гармонію у відносинах між державою та особистістю. Комуністична ідеологія втрачала свою владу, в суспільстві посилилася політична активність. Ці процеси в Україні одразу отримали національний відтінок. Почалися акції протесту проти закриття шкіл з викладанням предметів українською, витіснення національної мови зі сфери державного управління, книгарень, ЗМІ. В листопаді 1988 р. в Києві відбувся перший мітинг, присвячений проблемам охорони навколишнього середовища, під час якого В.Щербицького та інших керівників було звинувачено у приховуванні інформації щодо наслідків Чорнобильської катастрофи.

В 1989 політичні страйки вибухнули в Донбасі, а в Києві було сформовано Народний Рух України. Навесні 1989 р. в СРСР було проведено перші вільні вибори (з 1917 р.), які призвели до появи нового центру влади у вигляді дворівневої представницької системи: З’їзду Народних Депутатів СРСР та постійно діючої Верховної Ради СРСР, яка обиралася під час засідань з’їзду. В новій ситуації В.Щербицький довгий час не мав реальної влади. Диктатура партії та вся тоталітарна система невдовзі розлетілися вщент.

 В березні 1990 р. були проведені вибори в Верховну Раду УРСР та місцеві ради. На політичній арені з’явилося багато нових політичних фігур, прибічників реформ. 16 липня 1990 р. Парламентом було затверджено Декларацію про державний суверенітет України. Для того, щоб врятувати Радянський Союз, М.Горбачов почав переговори з керівниками республік щодо умов нової союзної угоди, в якій могли б враховуватися принципи державної незалежності, проголошеної республіканськими парламентами.

19 серпня 1991 р. представники консервативного крила центрального керівництва країни зробили спробу здійснити державний переворот, намагаючись повернути життя в країні до стану, який існував до 1985 р. Путч (за участю керівників ЦК КПУ) провалився. 24 серпня позачергова сесія Верховної Ради УРСР затвердила законопроект „Про оголошення незалежності України”.

Наприкінці серпня 1991 р. було прийнято постанову про тимчасове припинення з наступною забороною діяльності Компартії України. 1 грудня 1991 р. відбувся референдум щодо прийняття законопроекту „Про оголошення незалежності України”. Позитивно проголосували 90.3% населення України, які прийняли участь у референдумі. Також були проведені вибори першого президента України, яким став Л.Кравчук.

Референдум в Україні поставив під сумнів існування СРСР. Тижнем пізніше Президент РСФСР Б.Єльцин, Л.Кравчук та Голова Верховної Ради Білорусі С.Шушкевич під час зустрічі в Мінську проголосили, що СРСР як суб’єкта міжнародного права та географічної одиниці більше не існує. Україна стала незалежною суверенною державою.

 Відповідь світової громади на результати референдуму була несподівано одностайною: до грудня 1991 р. незалежність України була визнана 68 державами, а в 1992 р. – 64 країнами. Уряд Б.Єльцина одним із перших визнав українську державу та сподівався, що Москва залишиться керівним центром на всій території колишнього СРСР який за допомогою механізму СНД не перетвориться на військово-політичне угруповання або новий варіант Союзу. Україна утрималася від підписання угоди, яка надавала установам Союзу наддержавних функцій.

 Після розвалу СРСР Україна успадкувала третій за розмірами ядерний потенціал у світі. В грудні 1991 р. Верховною Радою було прийнято закон „Про Збройні Сили України”, а в листопаді 1993 р. - військову доктрину, в якій проголошено, що Україна не бачить в сусідніх країнах ворогів і що її армія має на меті виключно захист національної безпеки. Протягом перших п’яти років кількість Збройних Сил України була скорочена з 726 тис. до 350 тис. чол.

 З моменту проголошення Декларації про державний суверенітет Україна завжди підкреслювала прагнення позбутися статусу ядерної країни. В листопаді 1994 р. Верховна Рада прийняла рішення про приєднання України до Угоди про нерозповсюдження ядерної зброї на умовах надання гарантій з боку ядерних держав. Такі гарантії були надані країні влітку 1996 р., коли останні 1280 ядерних боєголовок залишили Україну.

Конституційний процес, який почався в липні 1990 р. прийняттям Декларації про державний суверенітет України, став найважливішим елементом державотворення. Декларацією затверджувалися принципи незалежності, демократії, недоторканості території України, розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, рівності громадян та державних гарантій їх прав та свобод. Конституцію України було прийнято 28 червня 1996 р. після довгої політичної боротьби. Конституція створила міцне законодавче підґрунтя для регулювання суспільних відносин, розвитку незалежності демократичної держави.

В червні 1994 р. демократична система пройшла серйозне випробовування, коли в результаті вільних виборів Президентом став Л.Кучма.

 Зміцнення позиції України як незалежної держави ускладнилося негараздами перехідного періоду, які особливо різко відчувалися в економічній сфері. Економічна криза, успадкована від радянських часів, погіршилася протягом наступних років. Досі продовжують існувати розбіжності та дискусії щодо майбутнього України. Серед політичної еліти та широкої громадськості досі точаться суперечки щодо бажаних темпів, напрямків та навіть раціональності ринкових реформ. Однак ця боротьба ведеться політичними методами на конституційному полі. У вирішенні політичних та економічних проблем Україна спирається на допомогу світової спільноти. Кінець 20 ст. Україна зустрічає незалежною державою.