Український національний одяг відзначається багатою регіональною та етнічною розмаїтістю . Нерідко навіть сусідні села мали свої відмінності , не кажучи вже про гуцульський , лемківський чи русинський стилі традиційного одягу . Крім того , регіональні варіанти одягу складалася також під впливом сусідства з іншими етносами та етнічними групами . Так , прикордонні території - Полісся , Волинь , Лемківщина , Бойківщина , Гуцульщина , Буковина - мають свої варіації національного одягу , що формувалися під впливом поляків , румунів , південних слов ' ян , угорців , кавказьких народів , зокрема черкесів .

Уявлення про український національний одяг пов ' язані з регіональним одягом Центральної України ( сучасна літературна мова теж сформувалася в цьому регіоні ).

До свого “ класичного ” вигляду український національний костюм ішов довгий час , деякі його елементи залишилися майже незмінними ще з часів давніх слов ’ ян . Так , у спадщину від давніх слов ' ян дістався найбільш поширений жіночий одяг - довга сорочка , підперезана поясом . Вона прикрашена вишитими магічними орнаментами . Вишивка , між іншим , - основна оздоба національного костюму . Вишивали переважно “ нижній ” одяг – чоловічі й жіночі сорочки , а також деякі аксесуари ( пояси ). По візерунках вишиваної сорочки можна “ прочитати ”, звідки вона походить ( кожен регіон мав свою улюблену комбінацію кольорів ), стать ( наприклад , рукави жіночої сорочки були широкими і сходилися на зап ’ ясті в рясно вишитий манжет , а в чоловічій сорочці рукави часто були прямими ), приблизний вік її власника , а також призначення сорочки – вона могла бути буденною , святковою , весільною .

Поверх сорочки жінки Центральної України в будні одягали запаску , а в свята - плахту , яку підперізували крайкою , тканиною з барвистих ниток , з китицями на кінцях . Оскільки і плахти , і запаски спереду розходилися , то поверх них одягалася попередниця , підібрана під колір плахти й оздоблена вишивкою . Крім кольорових крайок , використовувалися також вузькі лляні рушники , переткані червоними смужками . Такий пояс був обов ' язковим вбранням для молодої під час весілля . Поверх сорочки одягалася корсетка з тонкої вовняної матерії , оксамиту або шовку . Довжина її – по коліна або по пояс . Найулюбленішим святковим взуттям жінок були чоботи з сап ' яну , найчастіше червоного кольору . Дівоче взуття - черевички з парчі . Лапті чи постоли були прикметою бідності і не дуже шанувалися в Україні , крім північних поліських сіл та Карпат , де вони були поширені . Барвисті стрічки та низки намиста доповнювали вбрання , додавали йому святковості . Часто поряд з коралями на шию покладали   намисто з монет .

Чоловічий національний одяг складається з сорочки , штанів або шароварів , безрукавки ( чоловічої корсетки ), поясу , чобіт . Біла чоловіча сорочка з віками змінила свій вигляд : із довгої , до колін , на випуск , вона стала короткою , з вишитим коміром та манжетами на кінці рукавів ; завжди заправляється в штани . Така сорочка має розріз посередині на грудях , із петельками для застіжок , які робляться з шовкового шнурка або стрічки . Інколи на сорочку надягають чоловічу корсетку , що нагадує жилетку , і підперезують поясом . Історично вона походить від козацького піджупанника . Щодо штанів , то з давніх - давен їх в Україні було два типи - вузькі штани та широкі шаровари . Вузькі штани шиються до паска і застібаються на гудзики , а шаровари - підперізуються очкуром . Кожен з цих двох типів штанів відповідає певному типові сорочки : з вузькими штанами носять довгу сорочку на випуск , а до сорочки , що заправляється в штани , носять шаровари . Неодмінним елементом чоловічого одягу був також пояс - шовковий , вовняний або бавовняний , різного кольору , прикрашений довгими китицями . Поясами підперізували не тільки шаровари , але й верхній одяг - жупан , свиту , а іноді , й кожух . Основним взуттям чоловіків є чорні чоботи , але в гірських мешканців були поширені так звані моршенці , або ходаки , - шкіряна підошва , кінці якої стягнені на нозі мотузком , ликом чи ремінцем . У лісових місцевостях плели з лика личаки . Черевики , дуже старий слов ' янський вид взуття , теж був поширений в Україні .

Взимку і чоловіки , і жінки одягалися в кожухи з вичинених овечих шкір . На теплішу ж погоду існувало кілька варіантів верхнього одягу : свита – одяг з цупкого вовняного матеріалу , часто пофарбована в яскравий колір , оздоблена вишивкою чи нашиттям , ще легший кептар – у гуцулів , а жупан – у Центральній Україні . Жупан походить від козацьких часів . Часом замість жупана можна зустріти кунтуш – теж одяг з Х V І ст .

Доповнювали картину національного костюму головні убори та зачіска . Чоловіча зачіска обмежувалася стрижкою : “ у кружок ”, “ до закаблука ”, “ під скопку ” та “ під польку ”. В якості головного убора носили капелюх , солом ’ яний бриль ( який не мав престижу як одяг бідних ), шапку або ж кучму ( шапку з каракульчі ).

Дівчата ходили з непокритою головою , що було ознакою дівочої честі . Втративши честь , дівчина покривала свою голову – звідси й назва “ покритка ”. Дівочою гордістю була коса . Також до дівочого національного костюму входить вінок , часто зі стрічками .

Заміжня жінка не завжди стригла волосся , але завжди вкривала голову хусткою , наміткою або ж очіпком . Головний убір жінки вважався найважливішою частиною її вбрання , тому способи , у які хустки чи намітки зав ’ язувалися , дуже різноманітні і складні .